Читать онлайн
Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi
Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi
Про краснолюдків та сирітку Марисю
Чи це казка, чи не казка,
Ви, як хочете, гадайте.
Краснолюдки є на світі —
Я кажу вам. Так і знайте!
Цей народ – така дрібнота,
Як насіння гарбузове.
Може в няні те спитати,
Хто не вірить нам на слово.
Чи то в горах, чи то в ямці,
А чи десь там на задвірку —
Позалазять ці малята
В мишачу найменшу нірку.
Під порогом чи під піччю,
Їх зустріти можна всюди:
Скрізь пролізуть і скрізь пройдуть,
Хоча їх й не бачать люди.
Часом котрийсь шкварку вхопить,
Чи до цукру добереться,
Чи кришками поласує,
Молочка з горшка нап’ється.
Або часом на конюшні
Заплітає коням гриви.
Часом діткам править казку…
От так чудо! От так диво!
І куди не пробереться,
Непомітно, як тінь, тихо,
Не відіб’єшся від нього,
Ой і спритне ж оце лихо!
* * *
Врешті, вірить – ваша справа,
Казку чи хваліть, чи лайте!
Чи є краснолюдки в світі —
Ви у няні поспитайте.
Як придворний літописець короля Блистека розпізнавав весну
I
Зима була така тяжка і довга, що милостивий Блистек, король краснолюдків, аж примерз до свого трону. Його сива голова від інею стала срібною, з бороди звисали льодяні бурульки, наїжені ожеледдю брови стали грізними і суворими; в короні, замість перлів, іскрились краплі замерзлої роси, а пара з віддиху осідала снігом на кришталевих стінах його скельної печери. Вірні піддані короля, жваві краснолюдки, закутувалися, як могли, у свої червоні опанчі та великі ковпаки. Багато з них поробили собі жупанці з коричневого і зеленого моху, зібраного в лісі ще восени, з шишок, з деревної губки, з білячого пуху і навіть із пір’я, яке погубили птахи, відлітаючи за море.
Але король Блистек не міг одягатись так убого і так просто. Взимку і влітку він мусив носити багряницю, яка з давніх-давен служила королям краснолюдків і була вже така витерта, що аж вітер свистів крізь неї. Навіть новою багряниця не була надто теплою, бо, виткана з пряжі тих червоних павучків, що навесні по грядках снуються, була така тоненька, як маковий листочок.
Тож сердега король увесь дрижав, раз у раз хукаючи в руки, які так закостеніли, що й скіпетра вже не міг утримати.
У кришталевому палаці, як відомо, вогню розпалювати не можна, бо все потріскалося б – і підлога, і стіни.
Тому король Блистек грівся світлом золота і срібла, полум’ям брильянтів – великих, як яйця жайворонків, райдугами, що їх запалював промінь денного світла на кришталевих стінах тронного залу, грівся іскрами, що сипались з довгих мечів, якими вимахували браві краснолюдки не лише тому, що зроду були хоробрі, а й щоб зігрітися. Але ж від цього всього тепла було дуже мало, так мало, що бідний старий король аж цокотів зубами, які ще залишилися в нього, і з величезним нетерпінням очікував весни.
– Світлячку!.. – звернувся він до одного з придворних, – слуго вірний! Виглянь на світ, чи не йде весна.
А Світлячок покірно відповідає:
– Пане володарю! Ще не час для мене, поки не почне зеленіти кропива під селянським плотом. А до цього ще далеко!..
Король похитав головою, а за хвилину знову кивнув і мовив:
– Синичко! А може, ти виглянеш?