© Б. Є. Ложкін, 2016
© С. Лисенко, художнє оформлення, 2016
Моїм батькам
Серпень 2015-го. Третій рік економічної кризи, що поглиблюється. Другий рік війни за незалежність – нашої Вітчизняної війни. Другий рік, як я очолюю Адміністрацію Президента України.
Моя дружина, Надія Шаломова, раз у раз питає:
– Я не бачу тебе тижнями. А де результат твоєї праці?
Де реформи – одне з основних питань, яке ми обговорюємо. Все, як і в будь-якій українській родині.
Мій робочий день починається о десятій ранку. Закінчується – о другій-третій ночі.
Президент працює ще більше. Причому у більш виснажливому режимі – йому доводиться багато їздити країною і світом. Раз на місяць, а то й частіше, він буває на лінії фронту.
Де результат нашої праці?
Що в нас вийшло, а де ми припустилися помилки?
Коли у червні 2014-го Петро Порошенко запропонував мені очолити його адміністрацію, я взяв на роздуми кілька днів. У минулому ми були бізнес-партнерами. Наші погляди на те, що відбувається, співпадали з більшості питань. Я вважав, що зможу виконувати обов’язки глави адміністрації як мінімум не гірше, ніж будь-який інший відомий мені керівник.
Я розумів, що ситуація погана. Однак уся глибина проблем, що стоять перед Україною, відкривалася мені лише із зануренням у матеріал.