Текст подано в авторській редакції
Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй.
В. К. Тредіаковський
Жило-було на білому світі одне Чудовисько[1]… А втім, не одне. Чудовиська у нас завсіди щедро водяться – не переводяться. І не жило те Чудовисько, а просто було. Існувало. Не живе, але й не мертве. Це Красуня жила. Та, яку згадане Чудовисько переслідувало, жадаючи «спізнати її красу».
І ось як усе було і як воно колись закінчилося. Хоча – чому колись? Хіба тепер красунь немає? А коли є, то є й чудовиська, до неї ласі. Бо, як сказано в одному стародавньому манускрипті, «Чудовисько завжди знайде Красуню, бо не може заспокоїтись, що, крім нього, Чудовиська, у світі білому чомусь є ще й Красуня і належить вона іншому, тому Чудовисько неодмінно забажає її спізнати і «потішитись її красою», тож Красуню від Чудовиська може врятувати лише її смерть…»
Хоча буває і навпаки, як то сталося-трапилося, коли красуня Кюрбелдішин-хатун смертю покарала в першу шлюбну ніч найбільшого завойовника тих часів… Так, так, самого Чингісхана.
І хоч історія ця не з наших днів – минуло вже чи не тисяча літ, – але вона все одно сучасна, бо в усі часи існували красуні й чудовиська. Існують вони й сьогодні, існуватимуть і завтра-позавтра. І завжди чудовиська жадають потішитися вродою красунь.
Спершу автор хотів було назвати свій твір «Красуня і Чудовисько», але своєчасно пригадав, що у світовій літературі вже є твір із такою назвою. І, здається, не один і не в одного народу сюжет цей, як кажуть, мандрівний. І в усіх варіантах казки відбувається те саме казкове дійство: Чудовисько, захопившись Красунею, врешті-решт, перероджується. Якщо воно звіроподібне, то відбувається його трансформація, перетворення – під чарами любові. Себто любов рятує Чудовисько, і воно стає не просто кращим, не просто Принцом, а – Прекрасним Принцом.
Хоча це – казка. Розповідний народнопоетичний або писемно-літературний твір про ВИГАДАНІ ПОДІЇ ВИГАДАНИХ ОСІБ (виділення моє. – В. Ч.), іноді за участі фантастичних сил; те, що не відповідає дійсності, вигадка, байка. Одне слово, казка. Тож у ній все можливе, все-все.
Але ми – про життя. Реальне і про його – реальних, а не казкових – красунь і чудовиськ.
Отже: жила-була одна жінка. Для зручності назвімо її Красунею.
Заміжня. Гарного чоловіка мала, але… Потай – як це частенько й трапляється – зустрічалася з коханцем. Чи не цілий рік. Не відаючи, що він (коханець її) – маніяк. Душогубець, який уже погубив (історія справжня), жорстоко убивши 26 людей (жінок перед тим ще й ґвалтував). Тож назвімо його для зручності Чудовиськом. Та він таким і був – Чудовиськом, якого вже давно чекала шибениця чи куля в потилицю.