Читать онлайн
Справжній Мазепа
Справжній Мазепа
Опасно шутить писателю со словом.
Микола (Ніколай) Гоголь
Старенький мікроавтобус, що колись їздив гарними європейськими магістралями, тепер, підстрибуючи на вибоїнах, котиться битим українським шляхом. До дороги тісненько притискаються села – наче намагаються стати ближче до нестримного потоку, який денно і нощно гуркоче, вищить і мчить удалину…
Чергова сільська зупинка. Їх на цьому маршруті багато. Пасажири замовкають. До салону входить жінка. На ній – старий, але чистенький одяг. Схоже, зі секонд-генду. Вона, певно, лічить кожну копійку. З-під її хустки вибивається пасмо сивого волосся. А ще – у неї великі темні очі. Наче у Діви Марії на старовинній іконі…
За руку жінка веде миршавого хлопця десь років двадцяти. Шкіра зморшкувата, вузенькі плечі, руки… І порожній відсутній погляд.
Хлопець зодягнутий у щось темне. Як і жінка.
– Мамо… – тихо скиглить він.
Хтось поступається йому місцем. Він опиняється навпроти мене, на відстані простягнутої руки. Зустрічаюся поглядом із ним. І стає незатишно…
«Спокійно, – кажу собі. – Це всього лише олігофрен, можливо, твій майбутній пацієнт…»
– Мамо, – знову хникає хлопець, – сядь біля мене…
– Синку, я ж поруч.
– Я скоро буду виходити, – каже дівчина, що сидить поряд. І піднімається з місця.