Читать онлайн
100 важливих подій історії України

Ю. В. Сорока
100 ВАЖЛИВИХ ПОДІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ПАНТІКАПЕЙ – НАЙДАВНІШЕ МІСТО НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ І СХІДНОЇ ЄВРОПИ

В історичній науці прийнято вважати, що створення європейської цивілізації відбувалося на території Західної Європи. Саме там з’явились Афіни і величний Рим. Саме звідти прийшли до нас перші винаходи, протяглися дороги, вчені і воїни саме тих земель залишили опис своїх досягнень на сторінках літописів. Що ж стосується України, про величні міста на її території, за звичкою, згадується вкрай побіжно. Але саме Україні випало стати тим тереном, на якому було побудовано Пантікапей – найдавніше місто на території Східної Європи. Як доводять дослідження науковців, це відбулось у 615—610 роках до нашої ери.

Руїни Пантікапея розташовуються в межах сучасного міста Керч на сході Кримського півострова. Засновано місто на горі з назвою Мітридат давніми греками. Пантікапей був досить великим для свого часу містом – територія поселення займала близько 100 гектарів. Стосовно назви прадавнього міста в ученому середовищі досі тривають суперечки. Деякі дослідники вважають, що місто назване на честь річки «Пантікап», яка колись протікала повз нього. Інші доводять, що назва «Пантікапей» мала значення «Рибний шлях», адже відомо, що на давній іранській мові «панта» – «шлях», «капа» – «риба».

Руїни Пантікапея

На території Пантікапея здавна ведуть розкопки археологи. І вони досі не перестають дивувати своїми знахідками. Так, наприклад, відомо, що правителі Пантікапея здавна карбували власні грошові знаки. Перші золоті та срібні монети, які було знайдено у стародавньому місті, на аверсі містили зображення голови лева, а на реверсі – квадрат. Такі монети карбувалися до останньої чверті V сторіччя до н. е., після чого дизайн монет було дещо змінено. На них з’явилося зображення голови вола і шестикутної зірки.

Монети Пантікапея

Як відомо, покровителем Пантікапея від часу їхнього заснування, як і у прадавній Трої, вважався бог Аполлон. Саме йому був присвячений головний храм Пантікапея. Храми споруджували також на честь Афродіти і Діоніса. Окрім храмів, Пантікапей славився своїм царським палацом, площею-агорою, а також амфітеатром. Навколо міста було збудовано потужну систему кам’яних укріплень. Поруч знаходився некрополь, який складався з довгих ланцюгів курганів, що простягаються уздовж доріг від міста у степ. З південного боку місто оточує найбільш значна гряда курганів, іменована Юз-Оба, що в перекладі – 100 пагорбів. Під насипами цих курганів поховані представники скіфської знаті. Колись тут також розташовувався акрополь з просторими вулицями і площами, милували око розкішні храми і палаци. Сьогодні на їхньому місці можна побачити лише руїни.

Розкопки в городищі Пантікапея на горі Мітридат

Реконструкція акрополя античного Пантикапея

Теракотовий Геракл із Керчі

Існує легенда, що Пантікапей заснований за часів аргонавтів сином Еета, царя міфічної країни Еї. Він, переслідуючи аргонавтів після крадіжки Медеї і золотого руна, прибув з Колхіди на берег Боспору Кіммерійського й отримав від скіфського царя Агаета дозвіл заснувати тут місто. Інша легенда оповідає, що саме у стародавньому місті на території сучасної Керчі народився легендарний Геракл.

ПЕРЕМОГА СКІФІВ НАД ПЕРСЬКИМ ВІЙСЬКОМ ЦАРЯ ДАРІЯ

Наприкінці VI сторіччя до н. е. територія сучасного півдня України зазнала навали військ перського царя Дарія І. Про цей похід нам відомо з праць давньогрецького історика Геродота.

Геродот

У 514 році перська армія переправилася через Фракійський Боспор. Перси побудували міст з кораблів біля гирла Дунаю і вдерлися у Скіфію. Протягом місяця Дарій просувався на схід, переслідуючи скіфів. Як указує Геродот, скіфи виставили проти персів три військових загони. Але зовсім не для того, щоби вступати у бій. За їхнім задумом, відділ під командою царя Скопасіса, відступаючи, мав вести персів до берегів Дону уздовж узбережжя Азовського моря. Решта скіфських вояків під командуванням царів Іданфірса і Таксакіса мали на меті заманювати ворога на північ. За свідченням Геродота, така тактика скіфів була цілком успішною. Перси на сотні миль заглибилися на територію безлюдної Скіфії. Врешті Дарій зупинився табором на березі річки Оар. Саме тут мала відбутись битва перського війська зі скіфами, яка обернулась на кумедний інцидент.

Отже, обидві армії вишикувалися до бою. Розгорнуті для атаки підрозділи перського війська були готовими атакувати ворога, однак у цей час полем пробігли зайці. Тож скіфи, які були природженими мисливцями, забули про персів і почали полювання. Бойові дії закінчились, не розпочавшись. Таку курйозну історію битви подає Геродот. З огляду на відсутність інших джерел, навряд чи можливо встановити, наскільки близьким до істини є виклад давньогрецького історика. Можемо припустити лише, що скіфські полководці через значну кількісну перевагу супротивника планували імітувати бойові дії, розуміючи, що величезна степова територія країни сама є ефективним засобом боротьби з ворожою армією.

«Історія» Геродота

Зображення Дарія I на давньогрецькій вазі

А становище персів справді було не найкращим. Несподівано для себе Дарій І зрозумів, що шансів на перемогу у нього практично не залишилося. Продовжувати рух далі у ворожі степи було надто небезпечно, тож залишалось одне – відступ. Крім того, навіть повернення до дунайської переправи без великих втрат від голоду та хвороб він міг вважати успіхом. Іще більшим щастям було переправитися через Дунай, адже міст союзні Дарію греки зобов’язувались охороняти лише протягом двох місяців. Тож, покинувши свій табір на річці Оар, цар поспіхом залишив Скіфію із найбільш боєздатною частиною своєї армії. Скіфам дістався величезний обоз і безліч полонених. У цей час загін царя Скопасіса підійшов до мосту, який охороняли греки, і дістав від них слово, що міст буде розведено у зазначений строк. Втім, як виявилося згодом, греки не поспішали розводити міст, зруйнувавши лише його частину зі скіфського боку. Тож коли військо Дарія підійшло до берегів Дунаю, міст було швидко відновлено. Перська армія успішно переправилася на правий берег річки та повернулася додому. Слід зазначити, що невдалий похід Дарія І у Північне Причорномор’я об’єднав населення Скіфії у боротьбі проти зовнішнього ворога. Щодо самого перського царя, то він зробив висновки з результатів невдалої операції і більше не ходив сам у закордонні походи, надсилаючи на чолі армії своїх полководців.

Скіфські воїни на електровій чаші з кургану Куль-Оба

ПЕРЕМОГА СКІФІВ НАД ЗОПІРІОНОМ – ПОЛКОВОДЦЕМ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО

У 331 році до н. е. розпочалася нова інтервенція проти земель, розташованих на півдні сучасної України. Цього разу її здійснював намісник Александра Македонського у Фракії – Зопіріон. Зібравши військо кількістю у 30 000 вояків, він виступив від пониззя Дунаю до Скіфії.

Першою метою македонського полководця стала Ольвія, розташована на території Кримського півострова. На той час місто було військовим союзником скіфських племен. Захопивши Ольвію, Зопіріон розраховував позбавити скіфів підтримки. Історичні джерела відзначають, що наближення армії македонського намісника застало жителів Ольвії неготовими до оборони. Як згадується, напередодні навали македонців місто потерпало від внутрішніх чвар, тож зупинити ворога на віддалених підступах жителі поліса не змогли. Ступінь небезпеки була оцінена ними, лише коли Зопіріон підступив упритул до мурів Ольвії. Внаслідок цього до рук македонців потрапила велика кількість городян. Цей трагічний факт підтвердили розкопки, під час яких на території Ольвії була виявлена братська могила, хронологічно належна до часів облоги міста фракійським намісником. У похованні знайшли скелети молодих людей, які зазнали насильницької смерті.

Однак, як згадує літопис, у цей непростий для Ольвії час знайшовся один містянин на ім’я Калліник, який зміг організувати оборону жителів поліса. Цьому талановитому організатору вдалося переконати містян полишити чвари й об’єднатися для захисту міста. Задля перемоги Калліник запропонував досі неординарний для рабовласницького суспільства крок – на його вимогу жителі поліса надали волю своїм рабам і дарували права громадянства неповноправним містянам. Крім того, швидкими темпами було укладено новий союз зі скіфами.

Вид розкопу Ольвії. Миколаївська область, Україна

Далі події розвивалися вкрай несприятливо для македонців. Виконуючи союзницькі зобов’язання, скіфське військо виступило на захист Ольвії. Чутки про його наближення насторожили Зопіріона. Після наради зі своїми командирами він прийняв рішення припинити облогу міста і повертатися до Фракії. У цьому й була фатальна помилка фракійського намісника Александра Великого. Відступ через безкрайні степи Причорномор’я зазнав невдачі, і македонська армія була оточена численними скіфськими племенами. Зрозумівши, що утекти не вдасться, Зопіріон був змушений дати бій, який завершився для нього повним розгромом і знищенням. Долю своїх воїнів розділив і сам намісник Фракії.

Слід зауважити, що на цьому скіфи не зупинилися. Слідом за армією Зопіріона, ними було знищене місто Ніконій, яке слугувало базою для македонських військ. Після цього фракійські племена, відчувши, що влада Македонії над ними ослабла, повстали проти Александра, і розпочалася кровопролитна війна. Однак скіфи, цілком справедливо вважаючи, що їм не треба завойовувати нові землі, участі у ній не брали. Скоро союзом скіфських племен до Александра Македонського було делеговано посольство, яке й уклало мир між скіфами і Ольвією, з одного боку, та Македонським царством – з іншого.

Ольвія, залишки старовинного житлового кварталу

ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН VI—VIII СТОЛІТЬ

Як повідомляють історичні джерела, станом на початок VI сторіччя слов’яни були досить численним народом. Наші предки заселяли території від Адріатичного моря на півдні до Північного Льодовитого океану на півночі. Від пустель Середньої Азії на сході до Балтійського моря на заході. Відомо також, що на той час слов’янські племена населяли Малу Азію, Італію та Іспанію. Навіть відомий арабський географ Х сторіччя Ібн-Хукаль відзначав, що у Палермо на Сицилії два з п’яти міських кварталів належать слов’янам.

К. Лебедєв. Князь Ігор збирає данину з древлян у 945 р.

Нестор-літописець – вірогідний автор літопису «Повість минулих літ»

Протягом тривалого часу дослідники вважали, що територія, на якій мешкали слов’яни, набула таких широких кордонів під час великого переселення народів ІІ—VI століть. Але згодом було доведено, що це відбулося пізніше. Причин розселення слов’ян територією Європи було досить багато, і така експансія була зумовлена багатьма об’єктивними історичними процесами. Особливо ці процеси активізувались у VI—VIII століттях. У надрах слов’янського етносу тоді наростав розклад первісно-общинного ладу, викликаний еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Значно активніше розвивалися землеробство і скотарство, набирали сили численні ремесла і народні промисли. Більш розвиненою стала торгівля всередині слов’янського світу. Демографічний вибух, викликаний усіма цими чинниками, також призвів до розселення, адже слов’янам стало тісно на землях своєї малої батьківщини.

«Смерть Олега, князя древлянського». Малюнок Тараса Шевченка

Значну роль у розселенні слов’ян Європейським континентом зіграли й зовнішньополітичні фактори. На той час, внаслідок падіння Римської імперії і просування на південь германських племен, зокрема готів і вандалів, цілісність слов’янських земель була порушена. Цей процес сприяв також відособленню слов’ян і поділенню їхніх племен на групи – східні і західні. Станом на початок VI сторіччя, завдяки падінню держави гунів, слов’яни змогли розселитися на південь, до берегів Дунаю, і далі, до північно-західного Причорномор’я, що також призвело до поділу слов’янського етносу на окремі групи. Подібні процеси, завдяки відступу готів, а також занепаду Аварського каганату в VII сторіччі, дозволили слов’янам заселити Балканський півострів і цілу низку островів Середземного моря. Водночас слов’яни продовжували заселяти землі Центральної та Східної Європи.