Читать онлайн
Обітниця

Олег Ладиженський
Обітниця
(вірші різних років у авторському перекладі українською мовою)

З трагедії «Зоря» Томаса Бінорі, барда-вигнанця

I.

Що станеться з іменем, маючим тінь,
І з тінью, в якої з'явилось ім'я?
Можливо, народиться нова сім'я,
Де будуть стосунки чудні та прості,
І доля своє розпочне маяття
У цих безтілесних живих поняттях…

І тінь за хазяїном містом біжить,
По імені кличе: «Агов! Стережись!
Не треба!…» Але це ім'я без буття
Мені незнайоме.

II.

Я жив в тіні імен. В тіні великих
Імен, немов шляхетних прапорів.
Їх смак душа приймала, наче ліки,
Їх блиск в очах грозою майорів,
І супились зі стін суворі лики,
За хист мене лишаючи дарів.

Я вивчив імена тіней пізніше.
Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь
Кота, що переслідує тінь миші,
Ось тінь-тополя з тінью від листів.
А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші
Чекає він тінь-ночь на самоті.

Передбачая дикий рух племен,
Вал землетрусів і загибель мира,
Не те співаю, що бажає ліра,
А імена тіней та тінь імен.

Прохання

Поклади мене, як печатку в руку,
Поклади мене, як тавро на серце,
Поклади мене, як сухар в дорогу,
Як грозу на діл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,
Я навіки тут, я десь був та вийшов,
Над горою хмари від щастя стогнуть,
Під горой тополі трімтять: «Ми – ваші!»

Не довічно хмарам в грозі кричати,
Не довік тополі стояти списом,
Якщо кличу я, а мене не чути —
Поклади мене безпорадной пісней…

Балада обміну

Трьох відважних і відданих друзів я мав,
Трійцю друзів – танцюй, карасі!
Їх у долі на трьох ворогів я зміняв,
Бо три ворога кращі за всіх!

Трьох чудових красунь-наречених я мав,
Троє дівчин, і кожна з кільцем!
Їх у долі на трійцю жінок я зміняв,
А жінок – на розбите яйце.

Народив я багато дітей-діточок,
Цілий табір малих – ліч-не-ліч!
Діточок я у долі зміняв на гачок,
А гачок – це коштовная річ!

Знався з цілой юрбой я турбот і скорбот —
Ну навіщо мені це лайно?!
Я у долі зміняв їх мерзотний народ
На шинок, і жінок, і вино!

В домовині я спокою теж не знайду,
Хоч побачу тут смерть без прикрас —
Буде обмін на щастячко чи на біду,
Я і мертвий зміняю цю долю на ту,
Дам грошей, і зміняю ще раз!

Хайямки

Нас, кісток-черепів, в домовинах чортьма,
Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —
Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,
Або смерть вас відвідає ніччю сама…

Приймая вогонь, згодні ми на пітьму,
Забувши, навчилися ми усьому —
Збідніли? Збагатшали? Геть сплюндрували
Життя? І питаємо небо: «Чому?!»

Новоруський рубайят «Пацан Хайям»

– Пацани, я стирчу! Ми фільтруєм базар,
Нас не ловлять менти і не косить шиза,
Але зверхній бугор – кілер та відморозок!
Я отримав маляву – у нього крейза!

– По панятіям треба нам жити, братан,
Я – тобі, ти – мені, та й ми квити, братан!
Якщо доля обох розведе на мизинцях,
То ми долю зумієм згубити, братан!

І до тебе, пацан, знали ми пацанов,
Будем знати і після! Таке ось кино —
Кожен з нас відповість за свою розпальцовку,
І відвалить з юрбою друзяк-паханов…

Я відкинувся з зони – й одразу в кабак.
Є у мене резони прийти у кабак —
Я не в змозі напитись у бібліотеці!
Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…

Епітафія на могилі хвилософа

Де я лежу, там міг лежати ти,
Від кладовища людям не втекти,
Тоді навіщо нам тягнути вік? —
Лягай негайно, як я ліг торік.

Нічні цикади

Вони бились день,
Вони бились ніч —
Полягли усі,
Та не в тому річ…

Стережись, рибонько,
Не ходи, де глибонько,
Бо не спить рибалка,
Тебе любить палко…

Не гомін за стінами,
Не тіні за спинами —
То вдача біжить поза тинами…

Всяк у клуні чаклунить,
Чари мажить та смажить,
А як дійде до справи —
Шурх у кущі та трави…

Ворожили ворожбити:
«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —
Лихоманка моя вдача,
Чим же я тобі віддячу?

Ось би взяти людинку
Та за кожну частинку,
І спитати у ней: «Як діла?»

Минулу тінь у згадці схороню —
Пришити хочу к завтрашньому дню…

Життя у мага – свято днів:
То він в лайні, то на війні,
Чого і вам бажаєм…

У ворожім стані
Я у битві тану —
Ляжу край дороги
І ніяк не встану!

Я спитав чаклуна:
Що ж у людства здавна
На здоровий на глузд
Завелика ціна?

Гей, волоцюго, бий з плеча,
Марнуй слова! —
Але все ближче хижий час,
І – прощавай…

Степ та степ в ночі,
Битий шлях лежить,
Там у далечінь
Кітоврас біжить…

Ой, із серця ран
Я зроблю таран
І як жахну в небесний паркан…

Хоч цар, хоч хлоп,
Ми кажем: «Гоп!»,
Але стрибає інший, щоб
Ми вірили йому…

Кричали півні усю ніч,
Щоб схід гарячим став, як піч,
Й світанок віпік нам…

Звелів геені моцний маг:
«Віддай-но демона, пітьма!»
Та демонів чортьма…

Кажи, що хочеш, любий мій,
Хоч сам цих слів не розумій –
Народ тобі повірить…

У натовпі – усі самотні.
Жетон метро – ключ до прояснення.
Я їду вниз.

Цапи!
З рогами!
Покину світ.

Тишком повзи, п'яницю,
По сходинкам, темним від бруду,

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.