Читать онлайн
Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя
Тричі не вмирати Побратими Роздоріжжя
Щасливий той, хто буде там на святі!
Данте Аліг’єрі
Розділ перший
Через необхідність зберегти в таємниці присутність Галлії, – коней, як і минулого разу, залишили на правому березі Річища. Непийвода свиснув джур, що валандалися неподалік – чи то виглядаючи когось, чи просто байдикували, і велів припильнувати. А тим, хто цікавитиметься, відповідати, що то коні його і Тараса Куниці. Про те, хто і як знайшов убивцю Остапа Несмачного, на Січі знали всі, то ж молоді хлопці охоче і з гордістю прийняли поводи, ще й поштовхалися трохи, за право вести коней до води.
Як тільки паром пристав до причілку, Іван вхопив за руку першого ж запорожця, що проходив повз них, позіхаючи на весь рот.
– Устиме, зажди. Ти курінного не бачив? Дуже треба. Підкажи, де Терентія шукати?
– О, Іване! – пожвавішав козак. – Здоров! Радий за тебе!.. Я як почув, що… Не повірив, от хоч перехрещуся! – потім подивився на Куницю.
– Спасибі, хлопче. Батько б тобою пишався. Здається мені, великим чоловіком станеш на Запоріжжі… якщо блохи не закусають на смерть… – зареготав добродушно, поплескуючи Тараса по плечу твердою, мов дошка, долонею.
– Я не про те питав, – насупився Непийвода, якому неприємними були ці спогади. – Не марудь. Кажи, якщо знаєш. Пильно нам…
– Копито? – перепитав Устим, почухав груди і скривився, немов від оскомини. – Іди в передмістя, Іване. Не проминеш. Здалеку почуєш.
– Невже, знову?!
– Власне… – криво посміхнувся Устим. – Понесло курінного. Ще тримається, але ось-ось почне розповідати, як ви вп’ятьох з Куницею, Безвушком і Кропом турецьку каторгу1 брали. Так що, поспішай, Іване… Хоча, я так думаю, найближчу добу говорити з отаманом про що-небудь важливе марна справа. Сам знаєш, який він, коли зайвого хильне…
– От, лихо, – зітхнув Непийвода. – Ех, як не вчасно. А з чого загуляв, Терентій, бува, не знаєш?