Читать онлайн
Вовча сить
Вовча сить
Повiстi
© В. С. Бойко, переклад українською, 2019
© Ю. Є. Нікітін, ілюстрації, 2019
© І. М. Дубровський, художнє оформлення, 2019
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
© Марина та Сергій Дяченки, 1994
* * *
Оксамит і сталь
Весільна процесія прямувала до церковці, що стояла на пагорбі. Сталося це в спекотний літній день на околиці містечка, яке потопало в яблуневих садах, купалося в тихій річці Липі. На обрії зеленіла смуга лісу, а перед нею розкинулися поля дозрілої пшениці, що всміхалися небу синіми волошками. Чути весільні пісні…
Йшов 1520 рік. Святкували в Рогатині, неподалік від Львова.
Наречена – п’ятнадцятирічна Настя Лісовська в білому весільному вбранні вражала своєю красою й веселощами. Її суджений Степан, старший на кілька років, не зводив із неї очей, видно було – закоханий без пам’яті.
Лунає сміх, жарти, грає музика. Тільки мати Настусі, йдучи поруч зі своїм чоловіком, отцем Іваном, тихо скаржилася йому:
– Нехай Бог дасть щастя нашій дитині. Але не більше богоугодне діло зробила б вона, якби пішла в черниці? Ой, стала б у пригоді нашій гнаній православній церкві. У Насті великий розум… І набожна вона… Скільки ж тих книг перечитала… І я дала обітницю – як оклигає після цієї страшної хвороби, стане Божою дочкою… І вона ж готувалась… А тут цей Степан. Хороший хлопець, але…
– Та ну тебе, стара, нехай дитина радіє життю… – усміхався священик, потіючи у своїй рясі. – Ти ж про онуків мріяла…
– Твоя правда… – погодилася з чоловіком.
Молодята з дружками наближалися до церкви, коли раптом Настя, побачивши циганку, повернулася до неї, простягаючи долоню. Мати її так і застигла на місці.
– Насте! Та що ж ти робиш?
І навіть добродушний отець Іван насупився і загудів гучним басом: